Тлумачний словник української мови
ГРОМАК, а, ч., діал. 1. Баский кінь. Сівши на. таратайку, запряжену парою добрих громаків, торкнув [пан] рукою пишно вбраного кучера (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 453).
2. Дошка з сидінням, коробка, козуб і т. ін. з дном, покритим шаром льоду, або кусок льоду для з'їжджання з гори. Хто спускався на громаку з високої гори?.. Спершу не то спускатись, - униз страшно глянути... (Мирний, II, 1954, 184); Дзвониками дзвенять, шугаючи, діти з гори на громаках, як городні убехані опудала (Вас., II, 1959, 143).