ВІЗНИК, а, ч. 1. Людина, яка править кінним екіпажем, найчастіше найманим; фурман. Він [жандарм] казав візникові стати супроти війтової хати (Фр., II, 1950, 35); Хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета (Л. Укр., V, 1956, 385); Візник шалено поганяв коня... (Рильський, III, 1956, 295).

2. Найманий кінний екіпаж. Стукають по бруку колеса візника (Донч., І, 1956, 504).