БЛУКАЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блукати. Видко було море рудого комишу та білу, блукаючу коло хати козу (Коцюб., І, 1955, 372); // у знач. прикм. Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки (Донч., III, 1956, 358).

^ Блукаючий нерв, анат. - один з черепномозкових нервів, що має велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон. Блокада блукаючого нерва;

Блукаюча нирка, мед. - захворювання, що полягає у надмірній рухомості нирки.

@ Блукаючі вогні - блідо-синє світіння, утворюване згорянням болотного газу - метану, що виділяється внаслідок гниття. Розповів про блукаючі вогні на болоті, про фіолетові плями на воді (Донч., II, 1956, 69).