ІСТИНА, и, ж. 1. Те саме, що правда 1. Те, що було тільки чуткою,- сталося істиною (Хотк., І, 1966, 157); [Дубина:] Наука без суперечок не буває. У суперечці народжується істина (Мороз, П'єси, 1959, 221).

2. книжн. Моральний ідеал, справедливість. Боротьба за велику комуністичну істину породила титанічні вияви емоцій у народній творчості (Нар. тв. та етн., З, 1957, 67).

3. філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей. Ленін показав, що буржуазні реакційні ідеологи не хочуть визнавати об'єктивної істини (Біогр. Леніна, 1955, 104); Істина завжди конкретна, тобто питання про істинність завжди розв'язується в певних, конкретних умовах, на основі знання суті питання (Логіка, 1953, 90).

^ Абсолютна істина див. абсолютний.

4. Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. Якось у розмовах із старими начитаними аксакалами натрапив [Синявін] на цікаві притчі й мудрі істини життя (Ле, Міжгір'я, 1953, 27); Завше треба пам'ятати істину одну, просту: У житті потрібно мати Мрію, прагнення, мету! (Воскр., З перцем!, 1957, 80).