Леонід Арсенійович Булаховський (14. IV 1888, Харків – 4. IV 1961, Київ) – видатний український мовознавець, академік АН УРСР (з 1939), член-кореспондент АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (1941). Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету (1910). Викладав у гімназіях. Був професором Пермського (1917–1921), Харківського (1921–1942) та Київського (1944–1960) університетів. Керівник секції слов’янських мов (1930–1935), потім – старший науковий співробітник Харківської філії Інституту мовознавства АН УРСР. Директор Інституту мовознавства АН УРСР (1944–1961). Голова Українського комітету славістів (1957–1961 рр.).

Автор понад 400 наукових публікацій, з них понад 30 книг, брошур, підручників, посібників для середньої та вищої школи. Дослідження стосуються широкого кола проблем теоретичного мовознавства, славістики, україністики, русистики, зокрема походження й розвитку літературних мов, походження української мови, порівняльно-історичної акцентології та лексикології слов’янських мов, семасіології, фонетики, морфології, синтаксису, стилістики й історії мовознавства.

 

Праці

Література 

Білодід І. К. «Леонід Арсенійович Булаховський» (1968).

«Л. А. Булаховский и современное языкознание» (1987).  

Лукінова Т. Б. «Лінгвістична спадщина Л А. Булаховського і радянська славістика» (1978).